ОСНОВИ ТОПОГРАФІЇ В ТУРИСТСЬКО-КРАЄЗНАВЧИХ ГУРТКАХ
ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКИЙ КЛУБ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ЖАШКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
ОСНОВИ ТОПОГРАФІЇ
В ТУРИСТСЬКО-КРАЄЗНАВЧИХ ГУРТКАХ
Методичні рекомендації на допомогу
керівникам гуртків
Методист ДЮКФП
С.А.Сорокін.
1. Поняття про топографію і геодезію, їх значення.
Геодезія – наука, що вивчає форму і розміри Землі, методи визначення знаходження на земній поверхні точок, необхідних для обґрунтування топографічних зйомок – комплексу робіт для виготовлення топографічної карти.
Топографія – наукова дисципліна, предметом якої є детальне вивчення земної поверхні в геометричному співвідношенні і розробка способів зображення цієї поверхні на площині.
Геодезична сітка – система геодезичних пунктів на земній поверхні, взаємне розташування яких визначено в єдиній системі координат.
Геодезичні пункти – надійно закріплені і позначені на місцевості спеціальними спорудами точки земної поверхні, координати і висоти яких визначені з геодезичних вимірів, віднесених до поверхні земного еліпсоїда. Споруди на геодезичних пунктах – дерев’яні чи металеві вишки.
2. План і карта, їх подібність і відмінність. Види картографічних матеріалів.
Карта – зображення сферичної поверхні землі, або окремих її ділянок на площині в певному співвідношенні лінійних розмірів земної поверхні і відповідних лінійних зображень на площині за допомогою умовних знаків способом картографічної проекції.
Географічна карта – зменшене узагальнене зображення земної поверхні на площині, побудоване на певній картографічній проекції.
Топографічна карта – великомасштабна карта, яка передає з великою точністю і подробицями основні природні і соціально-економічні об’єкти (рельєф, води, рослинність, населені пункти, мережу доріг тощо).
Спортивна карта - крупномасштабна спеціальна карта, призначені для спортивного орієнтування і виконані в специфічних умовних знаках. Спеціальний зміст цих карт складає показ прохідності місцевості і особливий спосіб зображення об’єктів. Масштаб таких карт зазвичай 1:10 000 і 1:25 000.
План – зменшене зображення місцевості на площині, побудоване без урахування того, що земля має форму еліпсоїда.
Топографічний план – зображення невеликої ділянки місцевості на папері. Плани складаються, зазвичай, в крупних масштабах, місцевість на яких характеризується більш детально, ніж на картах.
Схема – план місцевості, замальований методом газомірної зйомки з нанесенням на них місцевими предметами, орієнтирами, перевалами, можливими шляхами проходу і іншими даними, що дозволяють однозначно пройти складну ділянку шляху (перевал, поріг тощо). Зазвичай схема складається групою туристів-першопроходців.
Види картографічних матеріалів.
Географічні карти поділяються по змісту і масштабу.
По змісту поділяються на:
- Загальногеографічні – на них зображаються населенні пункти, шляхи сполучення, гідрографічна сітка, рельєф, рослинність, кордони тощо;
- Тематичні – містять детальне зображення окремих явищ, що складають тему карти (рослинні зони, корисні копалини тощо);
По масштабу поділяються:
- Оглядово-топографічні (масштаб 1:200 000 – 1:500 000). Вони більш детальні і точні, зручні для вивчення районів і для розрахунків, які не потребують високої точності, хороші для підготовки і проведення ступеневих походів і ПВД.
- Топографічні карти. Завдяки великим масштабам ці карти вирізняються широтою змісту і високою геометричною точністю. По топографічним картам масштабу 1:100 000 зручно проводити складні походи.
3. Поняття про масштаб карти. Числовий і лінійний масштаб. Вимірювання і відкладання відстаней на карті.
Масштаб – відношення довжини лінії на карті до її довжини насправді.
При вимірюванні відстаней по карті користуються числовим і лінійним масштабами.
Числовий масштаб – масштаб карти, виражений дробом, чисельник якого – одиниця, а знаменник – число, яке вказує, у скільки разів зменшені на карті лінії місцевості (відношення
При визначені відстані за допомогою чисельного масштабу, лінія на карті вимірюється лінійкою чи іншим підручним засобом і отриманий результат в сантиметрах множиться на величину масштабу.
Масштаби топографічних карт
|
Числовий масштаб |
Назва карти |
|
|
1 : 10 000 |
Десятитисячна |
0,1 |
|
1 : 25 000 |
Двадцятип’ятитисячна |
0,25 |
|
1 : 50 000 |
П’ятидесятитисячна |
0,5 |
|
1 : 100 000 |
Стотисячна (кілометровка) |
1,0 |
|
1 : 200 000 |
Двохсоттисячна (двокілометровка) |
2,0 |
|
1 : 500 000 |
П’ятисоттисячна (п’ятикілометровка) |
5,0 |
|
1 : 1 000 000 |
Мільйонна (десятикілометрівка) |
10,0 |
Лінійний масштаб – графічне зображення числового масштабу (шкала, на якій над сантиметровими поділками написано відстані на місцевості).
По лінійному масштабу можна вимірювати чи відкладати на карті відстані за допомогою циркуля чи лінійки.
Відповідно відстані на карті вимірюються або в сантиметрах із наступним множенням на знаменник масштабу, або відразу в кілометрах. Однак лінійкою можна вимірювати тільки відстані по прямій. Для визначення кілометражу запланованого маршруту, враховуючи звивини стежок і доріг, служить кривомір або курвіметр (від лат kurvus – кривий).
Прилад являє собою корпус зі шкалами і центральною стрілкою, через систему шестернів з’єднаної з колесиком, яке котять по вимірюваній лінії. При русі колесика стрілка повертається і вказує на шкалах, відградуйованих відповідно в різних масштабах карт, довжину вимірюваної відстані чи довжину лінії в сантиметрах.
Послідовність вимірювання відстаней на карті за допомогою курвіметра.
Обертанням колесика стрілку курвіметра встановлюють на нульову позначку, а потім прокочують колесико по вимірюваній лінії зліва направо чи зверху вниз. Отриманий відлік в см множать на величину масштабу даної карти.
Довжина (протяжність) маршруту, виміряна по карті, завжди трохи менше її дійсної довжини, адже на карті не можливо зобразити всі звивини і повороти доріг. В даній таблиці наведені коефіцієнти збільшення протяжності маршруту, який вимірюється на карті.
|
Характер місцевості і доріг |
Коефіцієнт для карт масштабу |
|||
|
1:50 000 |
1:100 000 |
1:200 000 |
1:500 000 |
|
|
Місцевість рівнинна, дороги прямолінійні |
1,0 |
1,0 |
1,05 |
1,05 |
|
Місцевість горбиста, дороги звивисті |
1,05 |
1,1 |
1,15 |
1,2 |
|
Місцевість гірська, дороги сильно звивисті |
1,15 |
1,2 |
1,25 |
1,3 |
4. Умовні топографічні знаки. Види знаків. Зображення предметів на карті.
Для відображення природних і соціально-економічних об’єктів на карті застосовуються умовні знаки.
Умовні знаки топографічних карт – графічні, буквені і цифрові позначення, за допомогою яких на карті показують місцезнаходження об’єктів місцевості і передають їх якісні та кількісні характеристики. Вони виводяться на окреме поле карти і можуть бути:
- Масштабні (контурні) знаки – для зображення об’єктів, площа яких може бути виражена в масштабі карти. Масштабний знак складається з контуру (зовнішнього обрису об’єкту, що зображений суцільною лінією чи точковим пунктиром), всередині якого значками чи кольором позначається характер об’єкту.
- Позамасштабні знаки – для зображення об’єктів, планове окреслення яких не може бути виражено в масштабі, або виражається таким малим контуром, що перетворюється в крапку. Вони мають вигляд невеликих геометричних фігур або спрощених малюнків, що нагадують зображуваний об’єкт. Місцезнаходження таких об’єктів визначається головною точкою умовного знаку (геометричний центр фігури, середина основи знаку, вершина прямого кута при основі знаку, геометричний центр нижньої фігури тощо).
- Пояснювальні знаки – для додаткової характеристики об’єктів місцевості і являють собою графічні позначки, буквені позначення і скорочені пояснювальні підписи (відмітки висот, характеристики кар’єрів, водоймищ, вантажність мостів, нумерація дорік тощо).
Положення лінійних об’єктів (дороги, залізниці, лінії електропередач, кордони тощо) зображаються на карті точно, але ширина деяких об’єктів значно збільшується.
Всі місцеві предмети при зображені на картах поділяються на слідуючі основні групи:
- рослинний покрив і ґрунти; - дорожна сітка та споруди при них;
- гідрографія; - окремі місцеві предмети (орієнтири);
- рельєф; - населенні пункти;
- адміністративні кордони; - промислові та с/г об’єкти.
Крім того, на топографічних картах для зображення місцевих предметів за їх основними видами застосовуються різні кольори умовних знаків: зелений – для рослинності, синій – для водних об’єктів, коричневий – для рельєфу, чорний – для соціально-економічних об’єктів і пояснень.
Таблиця топографічних знаків – додаток № 1.
5. Рельєф місцевості. Типові форми рельєфу. Характерні лінії і точки рельєфу. Способи зображення рельєфу горизонталями. Види горизонталей.
Для відображення на площині нерівностей земної поверхні застосовується рельєф місцевості.
Рельєф місцевості – поєднання вертикального і горизонтального розрізів земної поверхні.
Рельєф на топографічних картах зображується в Балтійській системі висот горизонталями та умовними знаками і доповнюється числовими відмітками висот характерних точок місцевості, цифровими характеристиками його окремих деталей і показчиками напрямів ухилів.
При вивчені рельєфу по карті, спочатку встановлюють його тип, а потім визначають основні характеристики форм (абсолютні і відносні висоти, форму і крутизну схилів) і деталей рельєфу.
Тип рельєфу (рівнинний, горбистий, гірський) – визначається по абсолютним висотам.
Форми рельєфу – окремі елементи рельєфу, що мають певний зовнішній вигляд; на картах зображаються горизонталями. До типових форм рельєфу відносяться:
- Гора – куполовидне чи конічне підвищення з вираженою основою-підошвою; невелика гора називається пагорбом чи висотою, а штучний пагорб – курганом.
- Котловина – замкнене з усіх сторін пониження.
- Хребет – витягнуте в одному напрямку підвищення; лінія, що розділяє протилежні ухили хребта, називається водорозділом, топографічним гребенем чи просто гребенем.
- Лощина – витягнуте заглиблення, що понижується в одному напрямку.
- долини – великі і широкі лощини з відносно пологими схилами;
- яри – глибокі вимоїни з крутими незадернованими схилами;
- балки – глибокі лощини з крутими задернованими схилами.
- Сідловина – пониження між двома підвищенями, що нагадує за своєю формою сідло; в горах сідловина, як правило, є місцем перевалу через гірський хребет.
На сучасних картах рельєф зображається за допомогою горизонталей – умовних ліній, якими з’єднано усі точки з однаковою висотою над рівнем моря.
Горизонталі можуть бути:
- Основні суцільні (відповідають десяткам метрів) – відповідають висоті перерізу рельєфу; зображаються на карті суцільною лінією коричневого кольору.
- Основні потовщені (відповідають сотням метрів) – кожна п’ята горизонталь; виділяється для зручності читання карти.
- Додаткові напівгоризонталі – зображають перервною тонкою лінією через 0,5 висоти перерізу рельєфу.
- Допоміжні (при дуже незначних нахилах земної поверхні) зображають короткими перервними тонкими лініями приблизно через 0,25 висоти перерізу рельєфу.
Висота перерізу рельєфу – відстань між двома сусідніми основними горизонталями по висоті.
Висоту перерізу рельєфу підписують на кожному листі карти під масштабом (наприклад: «Суцільні горизонталі проведені через
При даній висоті перерізу рельєфу чим більше горизонталей на схилі, тим він вищий, а чим ближче горизонталі одна до другої, тим схил крутіший. Отже, по кількості горизонталей можна визначити підвищення одних точок місцевості над іншими, а по відстані між горизонталями судити про крутизну схилу.
Контури і всі вигини горизонталей на карті зберігають подібність відповідних їм ліній рівних висот на місцевості, тобто, по ним можна визначити форму і взаємо розміщення нерівностей місцевості.
Щоб вказати напрямок схилу застосовуються бергштрихи – короткі штрихи, які розміщені на горизонталях (перпендикулярно до них) по напрямку схилу. Без них було б неможливо відрізнити яму від горба. При зображені гір це не дуже потрібна річ, оскільки і так зрозуміло, де хребет, а де долина. Однак, при спортивному орієнтуванні кожен горбок і ямка можуть приховувати контрольний пункт, бергштрихи є вирішальними для спортсмена.
